Рослини – символи України
Мета: ознайомити учнів з рослинами-символами України, розширити уявлення про природу красу і багатство рослинного світу; розвивати пізнавальні інтереси, кругозір; виховувати любов та бережливе ставлення до природи рідного краю, його традицій, спадщини предків.
Очікувані результати: виховання інтересу до пізнання природи , відповідального ставлення до неї; формування готовності дитини до правильної взаємодії з навколишньою природою.
Методичне забезпечення: ілюстрації, вишиті вироби, презентації.
Учитель Символіка – своєрідна візитна картка країни. Історично склалося так, що кожна країна має свої Державні та народні символи. До Державних символів країни належать Державний Прапор, Державний Герб та Державний Гімн, які є розпізнавальними знаками країни.
Народні символи – це те, що найбільше любить і шанує даний народ. В одних народів їх більше, в інших менше. Називаючи народний символ, можна дізнатися, про яку країну іде мова. Народні символи поділяють на предмети, тварини (птахи) та рослини.
Українці мають свої традиції, які споконвіку шанують і бережуть - це батьківська хата, материнська пісня, святий хліб, вишитий рушник, червона калина, зажурена верба, хрещатий барвінок, дивовижна писанка, вірний своєму краю лелека. Всі вони наші давні і добрі символи, наші обереги. Можливо, маючи такі прекрасні символи, український народ зумів уберегти від забуття нашу пісню і думу, нашу історію і родовідну пам'ять, волелюбність. Про народні символи складено багато пісень і легенд, вони використовуються в обрядах, звичаях. Їх вишивають на сорочках, рушниках. Народні символи – це наші святині.
Майже в усіх народів є улюблені рослини-символи, обереги. У канадців – клен, у росіян – берізки, у японців – хризантеми, у шведів – волошка, а в нас – калина, верба, тополя, вишня, дуб.
Презентація «Народні символи України»
Правду каже українське прислів’я: "Без калини, верби й тополини – нема України". В українського народу в особливій пошані багато рослин: не можна уявити собі двору, де б не ріг кущ калини; садили вербу, тополю, вишню і, звичайно, прикрашали садибу квітами — барвінком, чорнобривцями, соняшниками, мальвами, червоною рутою.
Учень – історик. Найбільше шанували в Україні калину — символ рідної землі, отчого краю, батьківської хати. Дівчата цвітом калини прикрашали коси. Достиглі кетяги розвішували попід стріхами, і вони червоніли, мов намисто. Калину використовували у весільному обряді: прикрашали коровай, заквітчували вінок молодої. З калини робили колиски для немовлят, прикрашали світлиці. З давніх-да¬вен наш народ опоетизував кущ калини, оспівав у піснях, легендах. Я знаю одну з таких легенд.
Жила собі дівчина Калинка. Дуже вона любила квіти, багато було їх у Калинки. Якось навесні пішла Калинка до лісу. Дорога була довгою, а обабіч ані ку¬щика, ні деревця. Викопала в гущавині лісу тонесеньке стебельце і посадила край шляху, від своєї хати носила з криниці воду і поливала. Виросло стебельце великим кущем.
Ішов якось подорожній. Сів під кущем перепочити і сказав «спасибі» тим роботящим рукам, які цей кущ посадили, і тому доброму серцю, яке його викохало.
Раптом — гульк — враз кущ укрився ніжним білим цвітом. А далі обсипався цвіт, а замість нього ягоди червоні, як намистинки, виблискують, а в кожній ягідці заховано зернятко, схоже на маленьке серце. Прийшла Калинка до свого улюбленця і здивувалася. Звідки такі зернятка ? А кущ нахиляється до неї і шепоче: «Це на згадку про твоє добре серце. А щоб люди тебе не забу¬ли, подаруй мені своє ім'я, Калинко».
Відтоді всі так і називають той кущ, рослину — калиною.
Учень - біолог. Калина — кущ або невелике дерево заввишки до 5 м. Це рослина з родини Жимолостеві, має трилопатеві листки, гілки голі. Суцвіття не густе, віночки білі. Плоди ягодоподібні, овальні, яскраво-червоні з однією кісточкою. На смак ягоди і кора — гіркі, терпкі. Кора має зеленувато-сірий колір. Поширена в Європі, Азії, Північній Африці та Америці - відомо близько 200 видів калини. В Україні трапляється 2 дикорослі види. Ростуть на узліссях, серед чагарників, по берегах річок. Тіневитривалі, вологолюбні, живуть до 50 років. Найпоширеніша калина звичайна з червоними соковитими плодами. Медонос. Плоди містять вітамін С, вживають їх свіжими (після приморозків), для виготовлення киселів, пирогів та особливого хліба — "калиняників" (тісто перемішують з плодами калини і печуть). Із яблук та калини готують мармелад (беруть калину і яблука в однакових кількостях) і пастилу (калини — 35 %).
Учень - лікар. Кора і ягоди калини мають лікувальні властивості. Спиртовий екстракт калини та ЇЇ відвар — добрі кровоспинні засоби. Люди вживають ягоди як потогінний, послаблюючий, гіпотензивний засіб, а ягоди з медом їдять під час гострих респіраторних захворювань, хвороб печінки.
Соком калини очищують обличчя, щоб рум'янилося. У народі кажуть: "Червона калина від ста хвороб лікує". П'ють її від кашлю, при серцевих нападах, високому кров'яному тиску.
Учень – філолог. У прислів'ях і приказках калину використовують в основному як символ дівочої краси:
Пишна та красна, мов червона калина.
Щоки червоні, як кетяги калинові.
Гарна, як калина.
Стоїть у дворі дівонька, як над ставом червона калинонька.
Цвіте, як калина в лузі.
Милуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте.
Учитель. Безліч пісень, віршів, легенд складено про цю рослину.
Учениця. Вишита колоссям і калиною,
Вигойдала співом солов'я,
Зветься веселково Україною
Неня зачарована моя.
Вишиту колоссям і калиною,
Вироблену кров’ю і мечем,
Називаєм гордо Україною,
І ніхто нам цим не дорікне.
Учень Говорила мати: "Не забудься, сину,
Як збудуєш хату, посади калину.
Білий цвіт калини — радість України.
А вогняні грона — наша кров червона.
Зоряна калина — і краса, і врода
Нашої країни, нашого народу".
Пам 'ятаєш, сину, що сказала мати:
"Посади калину в себе біля хати".
Звучить пісня «А калина не верба»
Учитель. Символом України є також верба. Своїм корінням верба скріплює стрімкі береги та греблі, красується обабіч доріг. Верби над ставом — традиційна прикмета українського села. Гляньте на неї ранньої весни, коли ще всі дерева стоять голі - вона вже вкрита ніжними, молоденькими листочками. А через кілька днів зацвітає запашним жовтим цвітом. Красуня-верба —корисна рослина, недарма народ здавна її оспівував, складав про неї легенди, казки.
Учень - біолог. Із 500 видів верб, поширених на землі, 30 росте в Україні. Серед них - біла, ламка, попеляста, козача, пурпурова. Найбільше верби прислужилися річкам та ставкам. Міцно пустивши коріння у землю, верби стримують зсуви, не допускаючи підточування грунту водою, запобігають ерозійним процесам. Верби є природним фільтром від усіляких домішок, що містяться у водах річок і озер, недаремно люди завжди брали воду для пиття під вербою. Верба очищає не тільки воду, а й повітря. Квіти верби дають багато нектару й пилку в той час, коли ще нічого не цвіте. Високо цінують вулики із верби — у них бджоли не хворіють. З декоративною метою біля водойм, у садах і парках розводять садові плакучі форми верби білої, прегарної та вавилонської. Деревину верби використовують у будівництві, на паливо, для вироблення целюлози. З гілок плетуть меблі, кошики. Кора йде для дублення шкір.
Учень - лікар. Верба — дерево цілюще. Народна медицина часто використовує вербу. Настойкою з подрібненої кори лікують застуду та грип, знижують температуру і вживають при ревматизмі. Відваром і порошком з кори очищають та вигоюють рани, нариви, опіки. З вербової кори в першій половині 20 століття було добуто саліцилову кислоту. Назва її походить від латинського слова «салікс», яке в перекладі й означає верба.
Саліциловий спирт, саліцилова кислота, саліциламід, бесалол, аспірин та ін. — ці ліки добре відомі та широко застосовуються.
Учень - історик. Легенда Поділля « Плакуча верба»
У матері-вдови було троє синів. Вони дуже любили маму. Росли вони добрими, роботящими, приносили радість усім людям. Та от напали на рідну землю вороги. Прийшов до матерів старший:
— Благословіть, мамо, за свій край боротися.
Стиснулося в мами серця, але благословила. Потім прийшов середній. І його мусила благословити. А коли попросив благословення найменший, не витримала:
— Не пущу! — скрикнула. — Один ти у мене залишився!
— А земля у нас теж одна. Хто ж її захистить, як не я?
Ще більше защеміло у матері серце, але провела у дорогу і найменшого сина. А сама щодня виходила на берег річки, синочків рідних виглядала.
Поверталися їх друзі, схиляли перед матір’ю голови, приносили їй невтішні звістки: загинули всі її сини героями. Довго плакала-ридала мама над річкою, не хотіла в хату без дітей вертатися. А на ранок побачили люди на березі вербу, що невтішно додолу схилила свої віти.
Отак на світі з’явилася плакуча верба.
Учитель Опоетизована народом верба шанована не випадково. У язичницькі часи наші пращури вірили, що вона охороняє людей та їх житло від злих духів. Слов'яни вважали вербу символом родинного вогнища.
Учень - філолог. Відомо, що нема кращого матеріалу для плетіння, ніж вербова лоза. З гнучкої і легкої вербової сировини виготовляють музичні інструменти — кобзи та бандури. Давним-давно зародився і вербовий промисел. Споконвіку відомо, що нема кращого матеріалу для плетіння, ніж вербове пруття. Плетуть з нього кошики, крісла, огорожі й різну тару, рибальські снасті. Найчастіше беруть прути однолітні, прямі, гладенькі, без пошкоджень та сучків. Добрим матеріалом для плетіння є й вербова кора. Тепер з неї роблять волокно для виготовлення мотузків і мішковини, а з кори верби білої виготовляють навіть канати. Там, де води мало, верба не росте. Тому у давнину вона вказувала людям, де можна знайти воду. "Де срібліє вербиця, там здорова водиця", — промовляє прислів'я. Християнська церква ввела поважання верби до своїх обрядів. У нас є навіть свято — Вербна неділя. Було заведено в цей день квітки-сережки варити з кашею і їсти, а молоді гілочки — святити. Отже, верба була священною для наших предків, священною вона повинна залишитися і для нас.
Учень – філолог.
Де ростуть верби, там чисті джерела води.
На городі під вербою стоїть колодязь із водою.
Де срібліє вербиця - там здорова водиця.
Верба і дівчина приймуться де-небудь.
Верба, що лугова трава: її викосиш, а вона знову виросте.
Де верба, там і вода.
Дарма верба, що груш нема, аби зеленіла.
Учениця Вербова гілка у мене на столі,
Як символ сонця і тепла,
Ще схованих в імлі,
Як знак зеленої весни.
Котра ще вдалині.
Як знак, що щастя сад рясний
Даровано мені,
Вербова гілка на столі у мені-розцвіла...
Прилинуть, серце, журавлі,
а в них на кожному крилі
Дар сонця і тепла.
Учитель. Тополя - також символ рідної землі. З прадавніх часів збереглося в Україні свято тополі, коли обирали струнку дівчину, прикрашали її стрічками, намистом і водили селом, лугом, полем, співаючи:
Стояла тополя край чистого поля.
Стій, тополенько, не розвівайся,
Буйному вітроньку не піддавайся.
Учень. Тополі на волі
Стоять собі,
мов сторожа,
Розмовляють з полем,
І все то те, вся країна
Повита красою...
Неначе диво. А кругом
Широколисті тополі...
Учень - біолог. Тополя — дерево заввишки 18—45 м і більше. Відомо близько 110 видів тополі, поширені переважно в Північній півкулі. В Україні близько 11 видів. Тополю широко використовують в озеленені міст та в полезахисних лісонасадженнях. Добре росте на родючих, вологих грунтах. Деревина м'яка, легка, біла, її використовують у паперовому, сірниковому та фанерному виробництвах, у будівництві, для виготовлення штучного шовку тощо. Тополя містить і виділяє фітонциди (речовини, які очищують повітря від пилу, бактерій), тому під тополею легко дихати. Щоб втамувати спрагу, треба посмоктати гілочку тополі. Тополя стійка проти сполук сірки, хлору, і тому її садять у великих містах. Вона є прекрасним фільтром (затримує близько ЗО кг пилу і сажі за літо). Листки тополі використовують як барвник для фарбування тканин.
Учень - лікар. Мазі та відвари з бруньок тополі мають цілющі властивості. Вони допомагають загоїти рани, порізи, удари, опіки.
Колись тополя допомагала і чумакам, які везли з Криму сіль та рису. На ночівлю у травні вони намагалися зупинитися під тополями — лягали на спочинок втомленими, розбитими цілоденною спекою, а вставали свіжими й бадьорими.
Учень - історик. Існує така легенда. В одному селі жила красива дівчина Поля і мужній Хлопець на ім'я Стриба. Вони кохали одне одного. Одного разу старші люди попросили Стриба побігти у сусіднє село і довідатись, чи все там спокійно. Побіг Стриба, але, не добігаючи до села, побачив багато ворогів. Швидше вітру прибіг юнак додому, розповів людям про те, що бачив. Вирішили забрати худобу, пожитки і перечекати у горах, поки вороги залишать їхню землю. Бог блискавки і грому Перун побачив людей і вирішив дізнатися, чому вони тут. Спустившись на землю, Перун розпитав у людей, що сталось. Люди розповіли. І тут вій побачив Полю. Вона йому дуже сподобалась, і він сказав: "Ця дівчина Така гарна, що я візьму її собі за дружину".
Люди зраділи, бо мати такого Високого покровителя не всім дано. А Стриба, почувши, впав непритомний. Побачив це Перуні і промовив: "Бачу я, що на чужому нещасті свого щастя не побудуєш. Тож нехай вона буде нічия". Вдарив палицею об землю і там, де стояла доля, виросло струнке зелене деревце. Люди, котрі стояли ближче, бачили, що відбулося, а ті, які стояли далі, питають: "Де Поля?" Їм відповідають: „То Поля”. А Стриба Перун забрав з собою на небо і зробив Богом земних вітрів.
Учитель. Наші предки-слов'яни зустрічали Новий рік з квітучою вишнею. Незадовго до свята діжку, у якій росло деревце, вносили в хату. В теплі розвивалися бруньки, і дерево рясно вкривалося ніжним біло-рожевим цвітом. Квітуче деревце залишалося в хаті аж до весни. Потім його висаджували в теплу землю.
Учень - біолог. Вишня — рід дерев і кущів родини Розові, що налічує 130 видів. Є серед них велетні й карлики. Вишня — дерево до 7 м заввишки з кулястою кроною. Листки цілісні, чергові, яйцеподібні, з прилистками, які рано відпадають. Квітки білі, зібрані в зонтоподібні суцвіття. Плід – соковита сплюснуто-куляста кістянка. Свіжі плоди кисло-солодкі. Плоди споживають свіжими і консервованими, з них виготовляють соки, сиропи, варення, компоти, настойки, вина, різні напої. В Україні найбільш розповсюдженні вишня звичайна і степова.
Учень - лікар . Корисні речовини для людського організму можна витягти буквально від усього її дерева. Ягоди, листя, плодоніжки і коріння широко застосовуються для профілактики і лікування багатьох хвороб.
Вишня добре діє як протизапальний засіб і як жарознижуюче, допомагає травленню. Також вишня є відмінним засобом проти недокрів‘я. У вигляді відварів їх широко застосовують при жовтяниці, діареї та при колітах.
Учень – історик Існує така легенда про вишню.
Жила колись в Україні родина. Чоловік козакував на Січі, коли вороги нападали, а в мирний час сіяв хліб на своєму хуторі. Жінка допомагала йому й наглядала за дітьми. Було в них п’ятеро синів і одна донька. Жили собі та працювали, досягли вже якогось достатку. Обминало їхнє обійстя будь-яке нещастя та лихо. Від татарського й польського розорення оберігав глибокий байрак, у якому ховалася невеличка похила хатинка та хліви, а ще гострі шаблі й стріли батька й синів.
Як наслала цариця Катерина на вкраїнські землі своїх вояків, то знайшли вони той щасливий хутір і взялися до пограбування. Билися з непрошеними гостями батько й сини, проте не змогли подолати натиску загарбників. Кинулися кати до хати, та на порозі стала зі самострілом мати. Поклала кулею отамана тих розбійників, одначе з іншими вояками не впоралася.
Залишилася живою лише донька. Поховала вона матінку в садочку, й на тім місці виросло деревце, що навесні зацвіло пишним білим квітом, а влітку налилося червоними ягодами, схожими на краплини крові. Милувалася дівчина квітом деревця, коли скуштувала смачних ягід, відразу заснула. Наснилося її те деревце, а з нього наче вийшла постать матері.
— Видиш ня, донечко? — шепотіли люблячі вуста.
Відтоді те деревце всі люди називають вишнею.
Учень Любіть Україну, як сонце, любіть.
Як вітер, і трави, і води,
В годину щасливу, і в радості мить,
Любіть у годину негоди...
Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну.
Красу її, вічно живу і нову,
І мову її солов’їну.
Учитель. Барвінок — з вічнозеленим листям і не¬бесно-голубого кольору квітками. Він супроводжує людину від колиски до могили. У відварі барвінку купали немовлят, щоб росли здоровими і щасливи¬ми. Він ріс біля криниці, щоб вода була чистою і цілющою. Барвінок ми зустрічаємо на цвинтарі, бо він є символом вічної пам'яті.
Учень – біолог. Барвінок — рід квіткових рослин, батьківщиною якого є Європа, північна Африка і південно-західна Азія. Напівкущі або трави з тонким витким стеблом 1-2 м завдовжки, піднімається над землею не більше ніж на 20-70 см. Стебло часто пускає корені в місцях, де воно торкається ґрунту, що допомагає рослинам займати велику територію. Цвітіння відбувається більшу частину року. Навесні зацвітає синім цвітом, який нагадує вогник.
Учень – лікар. Барвінок раніше застосовувався в гомеопатії для лікування кашлю та диспепсії, але через алкалоїди вінкамін, ізовінкамін та вінкамідін, використовується рідко. Також містить таннін. Всі частини барвінку можуть викликати розлад шлунку. З барвінку виробляють лікарські засоби вінкрістин та вінбластин.
Учень – історик. За українськими народними уявленнями, барвінок символізує трійцю: дитинство, зрілий вік, старість; батька, матір, дитя; весну, літо, осінь; вічне нев'януче кохання, нестаріюче життя, пам'ять, а тому з барвінком українці віками сплітали весільні вінки, робили косиці, плели вінки й на могили, що символізувало вічну пам'ять, садили й садять на могилах.
Поширеною є легенда про наречених, які брали шлюб у церкві, а в цей час налетіли татари і намагалися захопити молоду, аби продати її на невільничому базарі. За легендою, в сутичці гинуть гості, наречений, а дівчина у вінку втікає до лісу. Її наздоганяє татарин, ловить за стрічки, вінок падає, а разом з ним і дівоча голова, яка стає криничкою, а вінок довкола проростає барвінком. Такі кринички часто трапляються на Прикарпатті, хоч легенда майже не має нічого спільного з татарами. Татари-мусульмани сприймалися як «погана віра», так само як і дохристиянську віру українців називали «поганською». Тому й міф перенісся на новітні часи, а колись ці легенди пов'язувалися з виникненням священних джерел і тройзілля.
Учитель БАРВІНОК - символ вічності буття і життєвої сили, провісник весни. Уособлює невмирущу пам'ять про покійних. Звідси, хрещатий барвінок - барвінок під хрестом на могилі. Його форма - хрест або перехрестя — визначає його символіку: єднання живих людей з їх предками, котрі відійшли з цього життя. Барвінок на могилі — свідчення вічної пам'яті про покійних, а барвінок у весільному вінку - свідчення вічного кохання живих. Хрещатим його називають ще й тому, що, утворюючи своїми пелюстками хрест, тягнеться в усі чотири сторони світу. Отож, в символіці хрещатого барвінку знаходимо підтвердження того, що в цьому світі добро і зло, правда і кривда, всі інші протилежності пересікаються: барвінковий вінок використовують і на похоронах, і на хрестинах, і на святі врожаю, і на весіллі; вінок з барвінку над дверима гарантує оселю від проникнення злої сили і його як чарувальне зілля використовує чаклунка.
То барвінок вчить мудрості життя: життя наповнене протилежностями.
І попереджає про труднощі життя: серед протилежностей є небезпечні і ворожі...А які прислів’я чи приказки ви знаєте про барвінок.
Учень філолог .Барвінок на вінок, а полин на віник.
Учень. А мені сподобався вірш про барвінок:
З калиною твій переплівся шлях,
З калиною твій цвіт блакитний виник.
Немов калина — дівчина в піснях,
І хлопець у піснях, немов барвінок.
На рідну землю дивним сплетом ліг.
Барвінку наш, барвіночку хрещатий,
Ти сплетом ліг, як плетиво доріг.
Єдиний, як Дніпро і як Хрещатик.
Учитель Квітка соняшника – як маленьке сонечко. Латинська назва рослини перекладається сонячна квітка. Коли іспанські мореплавці завезли соняшник з Америки до Європи, там насамперед уподобали його за красу й почали розводити в парках і садах лише як декоративну квітку. Та згодом з’ясувалося, що основна цінність рослини – зовсім не в її сонцеподібній зовнішності: вона дуже корисна для лікування багатьох недуг.
Учень – біолог. Соняшник звичайний рід рослин родини Айстрових. Соняшник — мексиканська «квітка сонця» . З Північної Америки (де соняшник був дикоростучою рослиною) в Європу рослина завезена іспанцями в 1619. В Україні з'явився у середині 18 ст.. В Європі соняшник обробляли як декоративну рослину і орієнтовно з 1860 рр. з нього почали добувати олію. Спершу його розводили як декоративну рослину, згодом також заради зерна, яке використовували як ласощі. Тепер соняшникова олія в Україні є найкращим харчовим продуктом як у непереробленому, так і переробленому (марґарина) виді. Її використовують для технічних потреб (при виготовленні мила, лаків, фарб, лінолеуму тощо). Соняшник — цінна культура у плодозміні. Медонос. Є й декоративні форми соняшника.
Учень – лікар. У народній медицині застосовують соняшник «з голови до ніг» – крайові язичкові пелюстки, квіткові голівки, насіння, молоде листя, стебло та корені. Препарати соняшника звичайного знаходять застосування в народній медицині як спазмолітичний засіб, в минулому їх використовували і як протималярійний засіб. Соняшникова олія - цінний харчовий дієтичний продукт. У науковій медицині її використовують як розчинник для лікувальних речовин. Соняшникову та кукурудзяну олію вживають при жовчокам'яній хворобі, як жовчегінний засіб при холецеститі, холангіті, холангіогепатиті. До того ж соняшник – це медоносна рослина. Соняшниковий мед має чудові лікувальні властивості й використовується з метою профілактики порушення обмінних процесів організму і як загальнозміцнювальний засіб.
Учень - історик Легенда про соняшник
У ті дні, коли магія мала силу, а світ був молодий, природа була мінливою. Древнє чаклунство було надмірним для людської душі, і люди тільки спостерігали, як усе навкруги міняється під дією чаклунських чар.
Соняшник, згідно з грецькими легендами, не завжди ріс на землі і з'явився завдяки водяній німфі на ім'я Клітія. Одного разу Клітію викинуло хвилею з прохолодних глибин моря на піщаний берег. Русалка, здивована яскравим світлом, немов зачарована спостерігала за золотою кулею, яка переміщалася по небу. Через деякий час зовнішність німфи стала мінятися. Клития виявилася прикованою до місця, коли її русалочий хвіст пішов в глиб піску. Срібне волосся згорталося в пелюстки навколо обличчя, з рук виростало зелене листя.
Через дев'ять днів свого перебування на землі, Клітія повністю перетворилася на квітку сонця. Відтоді і донині, соняшник завжди наслідує рух золотого сонячного диска, обертаючись в його сторону.
Учитель. Чорнобривці — один з українських народних символів. Згадуються в ряді художніх творів, народних і сучасних піснях, казках та бувальщинах.
Учень – історик Легенда про чорнобривці
Жила колись в одному селі сім’я. Звичайні, трудящі люди. Сталася в них радісна подія – народилася трійня, три сини-соколи. Такі в них були карі очі, як мед гречаний, такі чорні брови, такі схожі між собою, що рідні, не змовляючись назвали їх Чорнобривцями, хоч кожен мав своє ім’я. Коли підросли, то виявилось, що і таланти у них однакові і різні водночас: один був золотар, другий гончар – керамік, третій різьбяр дерева-кістки-рога. На всю країну стали славні хлопці, звідусюди приїздили до них подивитись на їх майстерність, придбати бодай одну річ, яка кому до вподоби. Трапилось так, що село, де жили хлопці, на якийсь час попало в поле дій безкінечних війн, які вели між собою люди. Село намагалось жити своїм повсякденним чином, але одного дня ввірвався ворожий загін, до грабежу-розбою взялися. Цупили все, що їм подобалось. Дійшли до хати майстрів-чорнобривців. Розгребли все, що було в майстерні. Розгорілися жадобою, і забрали в полон майстрів. Як не благали, як не відкуплялись – ніщо не допомогло: повезли хлопців у чужу землю. Тяжко тужили батьки, а від синочків, ані чутки, ані звістки. Йшли роки, підросла сестричка. Бачила, які сумні тато й мама, все допитувалась – чому? Довго не розповідали, а потім якось бабуся все оповіла. І вирішила дівчина іти в чужий край, шукати братів. Ніякі вмовляння не допомогли. Довго блукала дівчина світом: ніхто не чув про чорнобривців. А потім якийсь дідо сказав їй: "Це, мабуть твої брати були! Вони всі троє однаковісінькі, та такі ж гарнесенькі. Хан їх і голодом морив, і бив, наказуючи працювати. А вони одне у відповідь: Відвезіть нас додому. Ми будемо працювати, і все зроблене забирайте. Але тільки вдома ми можемо робити такі речі, як ви бачите.
-Бо стільки тих виробів привезли з ними. Хан наказав їх бити, поки не згодяться працювати. Забили їх до смерті”…
– Дідуню! А де вони поховані?
– А їх ніхто не ховав. Хан наказав викинути в степ. Там зараз тільки кісточки тліють.
Покажіть, де це! благаю Вас! Позбирала в торбинку кісточки братів, бо вже мало що й лишилося. Схудла, змарніла, але дійшла додому. З великою радістю зустріли батьки і все село дівчину. Поплакали над долею хлопців-чорнобривців, та й розійшлися додому. А батьки поховали в садку останки своїх синів. За якийсь час побігла дівчина в садок, як щоранку це робила і зачудувалася: на могилці братів розцвіли дивні квіти. Покликала батьків, і ті водночас мовили: "Чорнобривці!” Полюбили ті квіти на Україні, рідко біля якої хати їх немає. Отак повернулися нетлінною красою додому хлопці-чорнобривці.
Учень – лікар. Багато господинь на своїх клумбах вирощують чорнобривці, так як за ними зовсім не складно доглядати, вони довго цвітуть, і красиві в них квітки, але швидше за все ні одна з них не здогадується про те, що чорнобривці корисні, вони мають цілющі властивості. Найпоширеніший спосіб їх застосування це для заощадження гостроти зору. За допомогою цих ароматних квітів можна позбавиться від цукрового діабету. Якщо використовувати ці квіти в сухому і свіжому вигляді то можна позбавиться також і від проносу, зміцнити імунітет, суглоби, нормалізувати роботу всього організму. Особливо добре настоянка чорнобривців заспокоює нервову систему. Спиртовий настій використовують для зовнішнього застосування від набряків.
Учень – біолог. Латинська назва рослини пішла від імені онука давньоримського бога Юпітера - Тагеса. Тагес або Тагет мав здатність пророкувати майбутнє і був зовні доволі привабливим. Батьківщиною рослини вважають Центральну Америку, де в Мексиці та південних регіонах Сполучених Штатів зустрічаються дикі різновиди рослини. Рослина утворює досить щільні кущі різної висоти як декоративна культура. Квіти різних відтінків від світло—жовтих до насичено жовтогарячих і коричневих. Період цвітіння в Україні — від червня до жовтня. Квіти мають специфічний аромат, запилюються комахами. Існує 26 видів чорнобривців.
Учень Гарні квіти біля хати
Навесні садила мати.
Чорнобривці чорноброві
Квітнуть в тиші вечоровій.
Чорнобривці чарівні
Так і просяться в пісні
Учениця Квітів дитинства букет,
Спогадів ніжних тепло,
Знайомої пісні куплет
Нагадує як все було.
Цвіт чорнобривців в саду,
Мама Щаслива й сумна,
З ними до школи іду,
Ось моя юність мина.
Навіть доросла тепер
Цвіт їх чарівний люблю,
Вік анітрохи не стер
За тим, що минуло, жалю
Звучить пісня «Чорнобривці».
Учитель А зараз до вашої уваги загадки.
1) Стоїть дід над водою з білою бородою, тільки сонечко пригріє, борода почервоніє.
2) У вінку зеленолистім, у червоному намисті ви¬дивляється у воду на свою хорошу вроду.
3) Стоїть над водою з розплетеною косою.
( Верба).
4) І червона, й соковита,
Та гірка вона все літо.
Припече мороз – вона
Стала добра й смачна.
(Калина)
5) На городі нога стоїть,
На нозі голова висить.
Куди сонце повертається,
Туди голова нахиляється.
(Соняшник)
6) Кружляють в повітрі маленькі пушинки,
Легенькі та білі, неначе сніжинки;
Дивуються дуже дорослі і діти:
Де ж міг раптом взятися сніг серед літа?
(Тополиний пух)
7) Золоте решето, а в ньому чорних хатинок повно.
8) Стоїть палиця, а на палиці — хатинка, а в тій хатинці повно людей.
( Соняшник)
9) Неба увібрав відтінок
Красень, лісовий... (барвінок).
10)Жовтий, в смужечку сміливець,
Це не джміль, а... (чорнобривець)
11). Лист зелений і міцний,
Сніг для нього не страшний,
А коли весну стрічає,
Сині очі розкриває.
12). Цвіте синьо, лист зелений
Квітник прикрашає,
Хоч мороз усе побив -
Його не займає.
13). Лист зелений не пропав,
А під снігом задрімав.
Щоб у синю сукенчину
Одягнуть весняну днину.
(Барвінок).
Учитель Є ще багато квітів-символів, оберегів нашого життя — рута, м'ята, півонія, любисток, без¬смертник. Усі вони лікують, прикрашають, оберігають від зла. Ми повинні вчитися у своїх предків цінувати природу, адже ми теж є частинкою цієї природи, яка нас оточує. Ми повинні шанувати, знати свої традиції, державні і національні символи. Тож не губімо наших зелених побратимів. Пам'ятаймо завжди, що найгарніша квітка - та, що на стеблі, а зірвана – гине і вкорочує життя цілому виду. Прислухайтеся до прохання квітів.
Ми завжди були б щасливі,
І пахучі, і красиві,
Якби в полі, в лісі, в лузі.
її Бачили б нас тільки друзі.
Ті, які б нас не топтали,
Без потреби не зривали,
А на клумбах, вдома, в школі
Висівали б нас доволі,
Доглядали, поливали.
Ми б красу їм дарували! |