(Звучить пісня "Ой, зелене жито, зелене". Діти стоять біля своїх місць. Двоє учнів заходять до залу. Дівчинка тримає на рушнику хліб.) Дівчинка: Гостей дорогих ми вітаємо щиро. Стрічаємо з хлібом, любов'ю і миром. Для людей відкрита хата наша біла, Тільки б жодна кривда в неї не забігла. Хліб ясниться , Сяють очі щирі. Щоб жилось по правді, Щоб жилось у мирі. (Діти кланяються і кладуть хліб на стіл.) Вчитель: Дорогі діти, сьогодні особливе свято, в гості до нас прийшли найулюбленіші для кожного з вас люди — ваші бабусі. Вони невтомні трудівниці, берегині скарбниць мудрості нашого народу, хранительки звичаїв та обрядів, цікаві казкарки. Тільки вслухайтесь у саме слово: бабуся, бабусенька, бабуня, бабусечка. Правда, воно ніжне, красиве, лагідне, пестливе? А чому?
Сценка Учениця: Тому, що бабуся прожила на світі вдвічі більше за наших маму і тата, бачила вдвічі більше, і ми вдвічі дорожчі для неї, бо ми діти її дітей, бо ми — її онучатка, дівчатка та хлоп'ятка, бо ми — її пташенятка, ластів'ятка чи навіть поросятка. Учень: І коли це бабуня називала мене поросятком? Учениця: Напевно, коли ти був бруднулею. Учень: Згадав! Це було тоді, Коли я заталапав чоботята І, щоб сховатися від татка, До бабусі утікав! А вона побурчить, Поцілує та й мовчить Чи сюди, чи туди, Чи то хліба, чи води, Чи сорочку, чи штанята, — Все до бабці, не до тата: Там безпечно від біди. І щасливо той живе, В кого бабця люба є. Той біди вже не зазнає, Бо бабусенька скрізь дбає. Вчитель А дбає про тебе бабуся тому, що ти її дитиночка-кровиночка. Правду кажуть у народі: "Діти — це діти, а справжні діти — це онуки". Кожному з нас, чи нам 5, чи 25, чи й 45, хочеться до своєї бабусі. Біля неї добре, тепло, затишно і надійно. Учні Бабусю моя дорогенька, Матусю моєї матусі. Присядь біля мене близенько, Я ніжно отак пригорнуся.
Накину тобі я на плечі Хустинку тепленьку, пухову. Як гарно з тобою малечі. Бабусю, завжди будь здорова!
На руки твої подивлюся, Що пестили ніжно голівку. Ці руки моєї бабусі Гойдали маленьку колиску. Вони хоч старенькі, та вправні, Все вміють ці руки зробити: Сорочечки вишити гарні, Сніданки й обіди зварити. За все тобі вдячні, бабусю! Вчитель: Дітки, уважно подивіться в очі своїх бабусь. Скільки в них ласки і тепла! Бабуся не має часу на спочинок, на слабкість, бо вічно живе турботами дітей та онуків. Її руки завжди у роботі. І чим пахнуть ці натруджені руки? : Пахнуть руки її паляницями, Кропом, борщиком і пшеницею. Пахнуть рученьки м'ятою-рутою, Пахнуть хатою незабутою. Пахнуть рученьки огірочками, Свіжовипраними сорочками. Пахнуть рученьки ніжною ласкою, Онучаток маленьких колискою.
Вчитель: Багато є дітей, для яких саме бабуся — найбільший авторитет. Вони дуже її люблять і завжди говорять, що ходять у школу і вчаться тільки для неї. Учень: Бабусю рідненька, ти моя квіточка, Ти ніжна і тепла, неначе літечко. Ти щира, ти щедра, як теє сонечко. Я — твій онучок, а мама — донечка. Для тебе, бабусю, ходжу я до школи. Для тебе я пишу, для тебе читаю, Для тебе хороші оцінки я маю. І точно я знаю, і всім тут скажу, Що дуже і дуже тебе я люблю. Учень: А в мене бабуся — неповторна, Бо така вона у нас моторна! Хату завжди тримає в порядку, Вчасно копає і засаджує грядку. Та ще і танцює, та ще і співає, Ще й вчитись мене щодня заставляє. Учень: Бабуся! Чи є в світі краща людина? Ні! Скільки вона пережила, але яка ніжна і щира! А які гарні бабусині очі! Це погляд добра і любові. Коли бабуся вдома, нам завжди добре живеться. Вона — найкращий друг!
Учень: Бабуся — невтомна бджілка. Заради онуків вона віддасть усе, останньою крихтою поділиться. Кажуть, що бабусі люблять онуків більше, ніж власних дітей. Вони з любов'ю передають нам свої уміння. Я зі своєю бабусею дружу давним-давно, Вона у всяких витівках зі мною заодно. Дуже гарно шиє бабуся моя! І від неї шити вчуся швидко я. Помережу ляльці кофтинку І собі пошию хустинку. Вийде гарний одяг до свята, Не впізнають мене мама й тато. Свою бабусю люблю я з давніх пір, Її обличчя і ласкавий зір. Замислиться бабуся, зажмуриться на мить, І знов, дивись, сміється, ласкаво гомонить.
Учень: Та над усе найбільше сподобались мені Її ласкаві руки, умілі та міцні. Оцій руці хорошій робота не важка, Бо в'яже, варить, пише Бабусина рука. Бабусині руки — щедрі, робочі, Втоми не знають з ранку до ночі. Вранці, коли ще усі спочивають, Сонце, напевно, вони підіймають. Учень: Буває, щось пошиють, ви скажете — краса! Вона робити вміє — ну просто чудеса! І я бабусі руки цілую залюбки, Вони немов співають, розказують казки. Я слухаю бабусю, я весь, мов уві сні. Розумні, ніжні руки, умілі та міцні. Ой, бабусенько рідненька, Чарівниченько любенька, Твої руки золоті в невсипущому труді. Твою працю я шаную, Твоє серце добре чую. І тебе я поважаю, Сонечко тебе вітає. Вчитель: Кожна бабуся особлива. А щоб дізнатися, як і за що онуки вас люблять, ми проведемо інтерв'ю "За що я люблю свою бабусю".
Учень: Я люблю свою бабусю за те.... Я своїй бабусі пісню заспіваю, Вона для мене сонечко й краса. Подібної до неї я не знаю, Коли б і обшукав всю землю й небеса. Учень Я люблю бабусю за те ... Моя бабуся гарна й мила. Вона найкраща від усіх людей. І хоч вона вже трошки посивіла, Але так щиро любить нас — дітей! Учень А я люблю бабусю за те.... Прислала бабуся мені олівці, Барвисті, мов сонця ясні промінці. Блакитний, зелений та яблуні цвіт, Сьогодні ураз змалювали весь світ! Вони повертають весну у тепло, Щоб любій бабусі світліше було — Рожевий, бузковий та яблуні цвіт, Бабусі моїй подарують весь світ. Учень Я люблю бабусю за те... Ой, яка ж бо ти, бабусю, дорога та мила, Того словечком не сказати, не моя ще сила. То не сонечко на небі, в лузі квітка красна. То бабуся в нашій хаті добра все та ясна. Учень Я люблю бабусю за те... Ясне сонце світить з неба, веселить та гріє, — В рідній хаті при бабусі кожен з нас радіє. Без журби та у здоров'ї жиги, дай вам Боже! А віддячити бабусі Бог мені поможе! Учень Я люблю бабусю за те... Це ж бабуся! Я до неї пригорнуся. Все бабуся зрозуміє, Приголубить, пожаліє, Бо бабуся — оборона, Від недуг всіх — охорона. Вчитель:Ось так виражають свою любов ваші внуки. А ви їм за подаруйте пісню.
З ранку до ночі трудиться бабуся, В неї я охоче працювати вчуся, Годі їй мити, підмітати — Я сам швиденько приберу в кімнаті.
Ледве сни ранкові відлетіли, Вже бабусі наші все зуміли: Нам косички заплести, У квартирі підмести, Пиріжки спекти, Полить вазони, Каші внукам наварить, В магазині хліб купить — Як же нам їх не любить?! Багато в бабусі турбот — не злічить! Одній всю роботу нелегко зробить. І хочеться нам, друзі, таке усім сказать: Ми будемо бабусі завжди допомагать! : Нехай, хоч і в маленькім ділі, Та руки в нас умілі, Ми допомагаєм вправно, Посуд миємо під краном, Витираєм тарілки І... збираєм черепки. Вчитель: Дуже приємно бабусям, коли онуки охоче допомагають їм у хатніх справах. Зараз ми дізнаємось, хто з вас найкращий помічник. (Конкурси на вибір.) Вчитель: Роки, роки ... Вони біжать невблаганно, їх не зупиниш і не повернеш назад. І кожен прожитий рік залишає свій відбиток — сивину. Одним бабусям вона припорошила скроні, іншим зовсім вибілила коси. І кожна сива волосинка говорить про те, що не завжди слухали їхні діти і ви — онучата. І боліло у бабусь серце за них, за ваших мам і тат, і вас, а волосинки сивіли. Учень Вартий пошани сивий волос І тихенький хрипкий голос. І тим зморшкам придивіться, Станьте ближче, поклоніться. Дай, бабусю, поцілую сивину твого волосся, Теплим диханням зігрію снігом вибілені коси. В хаті сонячній промінь косо ляга із вікна, Твої чорні шовкові коси припорошила вже сивина, Легкі зморшки обличчя вкрили — це життя трудового плід, Але в кожному русі сила, в очах — юності слід. 35-й учень Я таку тебе завжди бачу, образ в серці такий несу: Материнську любов гарячу і твоєї душі красу. Я хотіла б, як ти, прожити, щоб не тліти, а завжди горіть, Щоб уміти, як ти, любити, і прощати, як ти, уміть. Вчитель: В кожного з діток є своя мрія. Нехай дитяча, нехай фантастична. І не один раз чуємо: "А я як виросту..." Тоді вони починають будувати вілли, ставати бізнесменами, купувати дорогі машини. І дуже приємно чути, коли вони кажуть: "Бабусю, я як виросту, зароблю багато грошей і обов'язково тобі допоможу". 36-й учень: Як я виросту, — бабусі я скажу, — В іномарці аж в столицю повезу! Куплю модні черевики, Підмалюю її щічки. "Ти — найкраща в мене бабця!" — я скажу. Вчитель: Справді, на плечі наших бабусь-трудівниць лягло багато. Крім усіх домашніх турбот ще й виховання онуків. Нерідко бабусі замінюють вам маму і тата. Адже батьки за щоденною роботою та в пошуках кращої долі не мають часу, але знають, що в дома є на кого покластися. Дорогі бабусі! За щоденними клопотами ми інколи не маємо часу подякувати вам за добро і подвиги, які ви робите щодня.